Бертіль Олін (Bertil Gotthard Ohlin)

Біографія. Шведський економіст Бертіль Готтхард Улін (Бертіл Олін) народився в селі Клиппане на півдні Швеції в 1899 р. Він був одним із семи дітей місцевого прокурора Еліса та Інгеборг Улін. Опинившись дуже обдарованою дитиною, Б. Олін закінчив середню школу в 15 років і відразу ж вступив в Лундський університет, де вивчав економічні науки, математику і статистику. Після отримання в 1917 р. з найкращими оцінками ступеня бакалавра він вступив в Стокгольмську школу економіки і ділової адміністрації для продовження навчання під керівництвом теоретика міжнародної торгівлі Е. Хекшера. Через два роки він отримав диплом магістра з цивільної економіки. Навчання в аспірантурі Б. Олін продовжив в Стокгольмському університеті. У 1920 р. вступив на службу помічником секретаря Шведський економічна рада. У 1921 р. проходив військову службу у військово-морському флоті Швеції. Повернувшись у 1922 р. в Стокгольмський університет, Б. Олін почав працювати над докторською дисертацією. На завершальному етапі цієї роботи він провів літо 1922 р. в Кембриджі, а академічний 1922/23 р. у Гарвардському університетах. Після отримання в 1924 р. докторського ступеня Б. Олін був призначений професором економіки в Копенгагенському університеті. Залишаючись на цій посаді п’ять років, він переробив і переклав на англійську мову свою дисертацію.

Обраний у 1938 р. у шведський парламент, Б. Олін з 1944 по 1967 р. був лідером Шведської ліберальної партії, а з 1944 по 1945 р. обіймав пост міністра торгівлі в коаліційному уряді. Він помер 3 серпня 1979 р. під час відпустки, який проводив напівночі Швеції.

Академічна діяльність та професійне визнання. У 1918 р. Б. Олін набув знаменитий «Економічний клуб», до якого належала наукова еліта, в тому числі такі світила шведської економічної школи, як К. Викселль, Д. Давідсон і С. Брисман, а також Е. Хекшер, Р. Кассель і Є. Брагге. На засіданнях клубу Б. Олін виступав з доповідями про проведені ним дослідження та брав активну участь у публічних дискусіях.

Повернувшись у 1922 р. в Стокгольмський університет, Б. Олін представив Р. Касселю реферат з теорії міжнародної торгівлі і почав працювати над докторською дисертацією. У 1930 р. після року роботи по складанню світового економічного огляду у Женеві, в Лізі Націй, став наступником Е. Хекшера у Стокгольмській школі економіки. В 1969-1970 рр. представляв Швецію в ЄЕС. У 1977 р. Б. Олін і Дж. Мзс розділили Премію пам’яті Альфреда Нобеля з економіки «за первопроходческий внесок у теорію міжнародної торгівлі й міжнародного руху капіталу». Він очолив Нобелівський симпозіум в Стокгольмі, результати якого були викладені в вийшла під його редакцією і з його ґрунтовною статтею книзі «Міжнародний розподіл економічної активності» («International Allocation of Economic Activity», 1977), виданої Нобелівським фондом в Лондоні. На честь Б. Оліна у 1972, 1975 та 1978 рр. проводилися наукові симпозіуми. Крім Нобелівської премії Б. Олін був нагороджений орденом Королівської Північної Зірки шведського уряду (1961) і включений урядом Данії в число кавалерів Ордена Даннеборга, удостоєний також низки почесних наукових ступенів.

Наукова діяльність. Вперше ім’я Б. Оліна здобуло популярність серед економістів у зв’язку з питанням про виплачувані Німеччиною репарації і проблемою трансфертних платежів. Полемізуючи в 1929 р. з Дж. М. Кейнсом, він стверджував, що можна підтримувати рівновагу, незважаючи на рух валюти на світовому ринку. В ході дискусії Б. Олін вперше підкреслив важливість змін в ефективному попиті (замість зрушень у відносних цінах), передбачаючи ідеї Дж. М. Кейнса, висунуті ним в 1936 р. в книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». У роки Великої депресії Б. Олін підкреслював важливість управління попитом та проведення урядової стабілізаційної політики, переконуючи шведське уряд вдатися до спрямованої на розширення економічної активності фіскальної політики для скорочення безробіття.

Велику увагу, як в теоретичному, так і практичному плані, Б. Олін приділяв у 30-е рр. проблем зайнятості. Він брав участь у діяльності створених шведським урядом наприкінці 20 – початку 30-х рр. комісій по вивченню безробіття. На кошти, надані Фондом Рокфеллера, Б. Олін видав кілька книг, присвячених цій проблемі, в тому числі збірник робіт під своєю редакцією «Соціальні проблеми і політика в Швеції» («Social Problems and Policies in Sweden», 1938). Динамічний підхід до проблеми зайнятості відображала і книга «Проблема стабілізації зайнятості» («The Problem of Employment Stabilization», 1949), в якій доводилося, що тиск надлишкового попиту, викликане експансіоністської урядовою політикою, може породити хронічну інфляцію.

Опублікована в 1933 р. докторська дисертація під назвою «Міжрегіональна і міжнародна торгівля» («Interregional and International Trade»), відразу ж отримала загальне визнання як найбільш значне в той час дослідження міжнародних економічних відносин, яке і донині оцінюється як найбільш істотний внесок Б. Оліна в економічну науку. У цій роботі Б. Олін застосував думка Р. Касселя про загальну рівновагу цін до сфери міжнародної торгівлі, поширивши ідею взаємозалежності на процес встановлення цін на світовому ринку.

Центральне місце в теорії торгівлі Б. Оліна займає модель Хекшера-Улина (ця модель названа так на визнання попередньої роботи Е. Хекшера про вплив торгівлі на розподіл доходів, виконаною ще в 1919 р.). Б. Олін виходив з положення, що міжнародна торгівля виникає між країнами з різними «факторами доходу» (відмінності у відносному реченні землі, праці і капіталу), навіть якщо ці країни володіють однаковими виробничими технологіями. Відмінності у факторах доходу будуть неминуче обумовлювати відмінності у відносних цінах. Відштовхуючись від цього твердження, обґрунтував свою теорію щодо напрямків товарних потоків. Він передбачав, що країни будуть експортувати такі товари, які у них були б відносно дешеві при відсутності торгівлі, а імпортувати такі, які у них відносно дороги знову ж таки при відсутності торгівлі.

У 1938 р. Б. Олін написав дві статті про так звану стокгольмської теорії заощаджень і капіталовкладень, ідеї яких отримали пізніше високу оцінку. Б. Олін виходив з необхідності використання в  аналізі таких категорій, як дохід, витрати, амортизація – для більш точного визначення чистого і валового доходу, а також заощаджень і споживання. В результаті він приходить до визначення капіталу як сукупності доступних минулих заощаджень. Додавши до цього поточні заощадження, можна одержати сукупний капітал. Розвиток господарських процесів, згідно його теорії, визначається очікуваннями і планами. Особливий інтерес для нього представляла швидкість реакції покупця і продавців, яка грає найбільш важливу роль у всіх рівняннях, що описують господарські процеси. Висловлюючи погляди стокгольмської школи на співвідношення між національним доходом, заощадженнями, інвестиціями і процентними ставками, Б. Олін робив наголос на послідовно динамічну структуру економіки. Згідно моделі стокгольмської школи, національний дохід є результатом динамічного процесу, в ході якого плани капіталовкладень і споживання одного періоду визначають рівні зайнятості, які утворюють основу для відповідних планів наступного періоду, і так до нескінченності.

У 1977 р. Б. Олін і Дж. Мзс розділили Премію пам’яті Альфреда Нобеля з економіки «за первопроходческий внесок у теорію міжнародної торгівлі й міжнародного руху капіталу». У своїй промові на презентації член Шведської королівської академії наук А. Линдбек зазначив, що дослідження Б. Оліна підтвердили, що вони здатні бути міцним наріжним каменем як для подальшої теоретичної роботи, так і для практичного застосування. У Нобелівській лекції Б. Олін зіставив два випадки серйозної депресії в країнах з переважною орієнтацією на ринкову економіку і привернув увагу до відмінностей в економічних чинниках, що діяли в період Великої депресії і під час охопила весь капіталістичний світ спаду виробництва в середині 70-х рр.

Б. Олін очолив Нобелівський симпозіум в Стокгольмі, результати якого були викладені в вийшла під його редакцією і з його ґрунтовною статтею книзі «Міжнародний розподіл економічної активності» («International Allocation of Economic Activity», 1977), виданої Нобелівським фондом в Лондоні.