• Алле Моріс

    Алле Моріс (Allais Maurice)

    «Перед обличчям багатогранної особистості, безперечно, нетиповою і абсолютно не конформістської,
    але глибоко відданої справі поліпшення економічних і соціальних умов життя, перед
    обличчям настільки глибоких і різнобічних творінь можна бути впевненим, що нащадки зможуть
    визнати одного з великих економістів нашого часу»
    Марсель Буапге, почесний президент Електрисите де Франс.
    Journal de la societe statistique de Paris, № 2, 2-е trimestre 1989 \ p. 112-115)
    Біографія.  Моріс Фелікс Шарль Алле (фран. Allais Maurice) народився в Парижі 31 травня 1911 року в сім’ї дрібного підприємця. Незважаючи на всілякі труднощі, які випали йому на життєвому шляху, він закінчив початкову та середню школи, де вивчив латинь,математику,природні науки та філософію.
    Спочатку Алле думав зайнятися історією, але його вчитель переконав  вступити до Політехнічної школи, яка на той час була однією з найкращих учбових закладів. Закінчив Алле Політехнічну школу в Парижі в 1933р., а потім  і Вищий національний інститут гірничої справи (ВНІГД) (1936). Працював в національній службі рудників. У 1937-1939 рр. і 1940-1943 рр. очолював службу гірничодобувної промисловості і контролю над залізницею в м Нанті.
    Коли Алле став головним інженером Міністерства гірничої промисловості, він все частіше бачив економічні проблеми. У 1944 році молодий економіст Алле розпочав свою кар’єру з курсу економічної теорії в Гірничому інституті, а пізніше Моріс Алле викладав в Паризькому університеті, одночасно проводив безліч досліджень в Національному центрі наукових досліджень і в Центрі економічного аналізу, який з 1946 року очолював.
    В період з 1943-1948 рр. займає посаду директора Бюро документації та статистики рудників у Парижі. Потім Алле залишає адміністративну службу і повністю присвячує себе викладацькій та науковій діяльності. З 1944 р. він є професором Вищої національної школи рудної справи в Парижі, з 1946 р. начальник групи в Національному центрі наукових досліджень, з 1947 р. професор Інституту статистики Паризького університету.
    У 1949 р. отримав в цьому університеті докторську ступінь за фахом інженера. В послідуючі роки Алле працював  в США, Швейцарії, ряді інших країн. В якості запрошеного професора викладав в Центрі ім. Т. Джефферсона Університету штату Віргінія (1958-1959), професора економіки Інституту міжнародних досліджень у Женеві (1967-1970), був керівником семінару з монетарного аналізу в Паризькому університеті (1970-1985).  Брав  участь в  роботі урядових і міжнародних експертних комісіях. Пішов у відставку в 1980 р., проте продовжував активну наукову діяльність. Помер 9 жовтня 2010 р. в Сен-Клу, Франція.
    Академічна діяльність та професійне визнання.
    Алле має безліч наукових відзнак. Він був дійсним членом Міжнародного товариства економетрики (з 1949 р.),  Академії наук Нью-Йорка (з 1956 р.),  Американського товариства операціональних  досліджень (з 1958 р.), членом Міжнародного інституту статистики (з 1951 р.), почесним членом Американської економічної асоціації (з 1976 р). У різні роки він брав участь в роботі редакційних колегій таких видань, як «Огляд по політичній економії» («Revue d’économie politique») (1952-1984 рр.) і «Економетрика» (1959-1964 рр.), входив до правління Економетричної спільноти, в 1972 р. був обраний головою Французької асоціації економічних наук.
     У повоєнні роки і до формування ЄЕС в 1958 р. Моріс Алле був активним учасником багатьох міжнародних конференцій, присвячених створенню Спільного ринку, а в період з 1959 – 1962 рр. – один із засновників і головних учасників ліберальної політичної організації “Рух до вільного суспільства”. У 1964 р. виступив з доповіддю на конференції на тему «НАТО в пошуках згуртованості».
    Премія пам’яті Альфреда Нобеля з економіки в 1988 р була присуджена Алле «за його новаторський внесок в теорію ринку і ефективного використання ресурсів».
    Крім Нобелівської премії Алле нагороджений ще 14 науковими та урядовими нагородами. Він був зведений в кавалери Ордену національної економіки, мав ступінь офіцера орденів «Академічна пальмова гілка» і Почесного Легіону (1977 р). У 1978 р. він отримав Золоту медаль Французького національного центру наукових досліджень за сукупність своїх наукових досягнень; сам Алле назвав цю нагороду «найбільш почесною у французькій науці». На той момент він був єдиним представником економічної науки, який удостоєний цієї медалі.
    Він нагороджений преміями наступних організацій: Академії моральних і політичних наук (1954 р.), Університету імені Джонса Хопкінса (1958 р.), Американського товариста з дослідження операцій (1958 р.), Північноатлантичного співтовариства (1960 р.), Асоціації економічної свободи і соціального прогресу (1968 р.), Товариства сприяння національної промисловості Франції (1970 р.).
    Наукова діяльність. Моріс Алле вніс в економічну науку логічну строгість математика, об’єктивність фізика, гнучкість мислення інженера, широту погляду історика.  Він  застосував загальнонаукові  принципи і методи: принципи відносності і цілісності, структурний підхід, пошук інваріантів, математичні методи, прагнучи при цьому більш повно і точно відобразити реальні процеси, представити цілісну картину суспільних явищ.
    Найбільший вплив на наукове мислення Алле мали його захоплення історією розвитку цивілізацій, а також фізикою. Все це зумовило спрямованість і в той же час широту і неортодоксальність його бачення.
    Внесок Алле Моріса в розвиток сучасної економічної теорії пов’язаний з розробкою чотирьох розділів: загальної теорії рівноваги і оптимального розподілу ресурсів, теорії капіталу і економічного зростання, теорії грошей і циклу і, нарешті, теорії вибору в умовах ринку. Він також є автором «теореми еквівалентності», «парадоксу Алле», концепції конкурентного планування в застосуванні до великих державних монополій.
    Найбільш значним внеском Алле Моріса в економічну науку є його фундаментальна праця «У пошуках економічної дисципліни. Частина перша: Чиста економіка» («A la recherche d’une discipline economique. Premiere partie: L’economie pure»). У 1952 р. вона була перевидана в п’яти томах під назвою «Трактат по чистій економічній теорії» («Traite d’economie pure»). У ній Алле Моріс, продовжуючи традиції Л. Вальраса та В. Парето, дав більш точні математичні формулювання ринкової рівноваги та соціального оптимуму і визначив загальні умови ринкової рівноваги. За цей твір Алле отримав Премію Нобелівського комітету з економіки.
    У своїй першій економічній роботі Алле зосередив увагу на обґрунтуванні двох фундаментальних положень. По-перше, в ринковій економіці кожен стан рівноваги є одночасно станом оптимуму (максимальної ефективності), і навпаки. А по-друге, кожен стан максимальної ефективності є станом рівноваги (так звана теорема еквівалентності).
    У другій монументальній роботі «Економіка і відсоток» («Economic et Internet»), Алле зробив систематизований аналіз розподілу інвестицій і грошей в закритій конкурентній економіці. Головний науковий результат цієї роботи полягав в чіткому доказі того факту, що в немонетарній економіці при незмінній чисельності населення стаціонарний стан, при якому досягається максимум добробуту – стан «капіталістичного оптимуму» або «максимум соціальної ефективності», характеризується нульовою ставкою відсотку. Це було перше формулювання того, що в сучасній неокласичній теорії росту називається «золотим правилом накопичення». Таким чином, він доповнив свою  теорію оптимального розподілу ресурсів теорією капіталістичного оптимуму.
    Алле Моріс широко відомий своїми роботами з теорії прийняття рішень в умовах ризику і невизначеності, в яких він показав неможливість  застосування в даних умовах, що вважалася протягом більше 40 років, загальновизнаної теорії максимізації очікуваної корисності. Реально діючий економічний агент, як встановив Алле Моріс, постійно порушує так звану гіпотезу очікуваної корисності. Це явище отримало назву «парадокса  Алле», яке породив величезну кількість  теоретичних розробок  та  емпіричних досліджень. Описавши найбільш відому версію парадоксу, Алле Моріс доказав, що раціонально діючий агент надає перевагу абсолютній надійності.
    Алле відомий  широтою своїх наукових інтересів.  В період з 1943 по 1987 рр. він опублікував понад 200 робіт з широкого кола теоретичних і практичних проблем. Крім зазначених вище тем Алле займався також питаннями теорії і практики грошового обігу, історії економічної думки, статистичним аналізом, міжнародними економічними і валютними відносинами, аналізом економічного положення в інших країнах. Поряд з цим, Алле має публікації  з історії, соціології та політології, а також фізики та географії. Його роботи в галузі прикладної економіки мали практичний вплив на економічну політику французького уряду в 60-70-і рр. 20 встоліття.
    Протягом останніх 25 років він прагнув узагальнити свою теорію рівноваги. Свої дослідження виклав у своїй науковій роботі «Загальна теорія прибутку». За словами колег, Моріс був одним з кращих теоретиків і практиків свого часу.
    Найвідоміші наукові праці А. Мориса.
    1. А lа Recherche d’une Discipline Economique. – Premiere Partie. L’Economie Pure. 1943;
    2. Economie Pure et Rendement Social. Paris, 1945; Economie et Interet. T. 1-2. Paris, 1947;
    3. Le Comportement de l’Homme Rationnel devant le Risque. Critique des Postulats et Axiomes de l’EcoIe Americaine//Econometrica. Vol. 21. N 4. 1953, Octobre, pp. 503-546;
    4. Les Fondements du Calcul Economique. T. 1-3. Paris, 1967;Growth without Inflation. Tokyo, 1968;
    5. La Theorie Generale des Surplus. 1978 // Economies et Societes. Paris. 1981, Janvier-Mai;
    6. The Foundations of the Theory of Utility and Risk. Dordrecht, 1984;
    7. Cardinal Utility and General Random Choice Theory (ред.). Dordrecht, 1989.
    Публікації про життєвий шлях та наукову діяльність А. Мориса.
    1. Белянин А.В. , Егоров И. //О творческом наследии выдающегося экономиста (к 100-летию со дня рождения Мориса Алле) / А.В. Белянин, И. Егоров // Вопросы экономики. – 2011. – № 10. – С. 4–15;
    2. William Baumol and James Tobin, “The Optimal Cash Balance Proposition: Maurice Allais’ Priority”, Journal of Economic Literature 27, no. 3 (September 1989);
    3. Grandmont Jean-michel, “Report on maurice allais’scientific works”, Scandinavian Journal of Economics 91, no.1 (1989): 24;
    4. Arnaud Diemer “Competition in Maurice Allais’ works”, Cahiers d’économie Politique 62 (2012); p. 75-115;
    5. Maria Stoeva, “In Memoriam of Maurice Allais (31 March 1911 – 10 October 2010)”, Economic Thought, no. 6 (2010), p. 115-118;
    6. Frederic Teulon, “A la recherche de Maurice Allais”, Working Papers, Department of Research, Ipag Business School, 2014. – 9 p.

    • Кількість переглядів: 1 482