Харківський національний економічний університет
імені Семена Кузнеця (ХНЕУ ім. С. Кузнеця)

Змiст
  • img
  • img
  • img
  • img
  • img

Роберт Солоу

 

Роберт Солоу (Robert Solow)

 

В економічній науці завдяки зусиллям Р. Солоу склався новий напрямок, який отримав назву «неокласична теорія економічної ролі науково-технічного прогресу».
 
Біографія. Народився Солоу в Брукліні, Нью-Йорк (Brooklyn, New York) 23 серпня 1924 р., у єврейській родині. Його дід був емігрантом, і Солоу зі своїми двома сестрами були першими в сім'ї, які змогли навчатися в університеті. У школі Роберт відрізнявся великими успіхами у навчанні, зумів виграти стипендію у престижному Гарвардському коледжі, куди поступив у 1940. Соціологія, антропологія, початок економічної теорії — ось що на перший порах захопило майбутнього Нобелівського лауреата. Однак у 1942 він залишає Гарвард і вступає у діючу армію. Він брав участь у військових діях під час Другої світової війни на Півночі Африки та в Італії.
 
Тільки 1945 р. Солоу повертається до університету. Того ж року він одружується. Новим його вчителем, наставником став сам Василь Леонтьєв (Wassily Leontief). У Гарварді Солоу отримує ступінь магістра гуманітарних наук й закінчує університет з відзнакою.
 
Завдяки Леонтьєву Роберт зробив перші свої дійсно великі дослідження і розрахував перший набір коефіцієнтів капіталомісткості для міжгалузевого балансу. Надалі Солоу зацікавився статистикою і ймовірнісними моделями. З 1949 по 1950 рік він працював в Колумбійському Університеті (Columbia University); вивчення статистики він поєднував з роботою над кандидатською дисертацією, в якій намагався розширити наявні моделі розрахунків для обліку розподілу доходів, що надходять з використанням взаємодіючих процесів Маркова для підрахунку коефіцієнтів безробіття і заробітної плати.
 
Після закінчення навчання і захисту докторської дисертації Роберт Солоу стає професором Массачусетського технологічного інституту.
 
Поступово у Роберта з'явилося нове захоплення - його всерйоз зацікавила макроекономіка. Майже 40 років Солоу в парі з Полом Самуельсоном (Paul Samuelson) брав участь в створенні цілого ряду значущих теорій - теорії зростання фон Неймана, теорії капіталу, лінійного програмування і кривої Філіпса.
 
Як і багато видатних економістів США, Солоу плідно поєднував наукову викладацьку діяльність з участю в роботі ряду державних або напівдержавних інститутів, які чинили значний вплив на економічну політику країни. Зокрема, в 1961-1962 він був членом Ради економічних консультантів при президенті, в 1975-1981 - членом Ради директорів Федерального резервного банку.
 
У 1961-му Американська економічна асоціація (American Economic Association) вручила Роберту премію імені Джона Бейтса Кларка (John Bates Clark Medal)  - як «Видатному економісту молодше 40 років». У 1979-му Солоу вже сам був президентом АЕА.
 
У 1987-му аналіз принципів економічного зростання приніс Роберту Солоу Нобелівську премію з економіки. У 1999-му Солоу отримав наукову нагороду - медаль «National Medal of Science».
 
Зараз Солоу займає пост президента заснованого ним ще в 2000-му Центру економічних досліджень (Cournot Centre for Economic Studies) і служить одним з опікунів групи «Економісти за Мир і Безпека» (Economists for Peace and Security).
 
Наукова діяльність. У 1951 р. вчений захищає докторську дисертацію з економіки. Проаналізувавши відому економічну «Модель Харрода-Домара» він публікує статтю, у якій детально досліджує споживання, інвестиції, капітал та працю – основні економічні величини. Такі статті як «Внесок в теорію зростання»(1956) і «Технічні зміни та агрегована виробнича функція»(1957) сформували основу для макроекономічної моделі, яка відома в економічній теорії як модель Солоу. Вчений ввів у модель економічного зростання так звану «агрегатну виробничу функцію». Вона відображає залежність між валовим національним продуктом, об'ємом виробничих фондів і трудових ресурсів.
 
Роберт Солоу також є автором багатьох фундаментальних праць з проблем економічного зростання, по теорії капіталу, прибутку і безробіття.
 
Його модель стала популярною і почала використовуватися для широкомасштабного аналізу різних аспектів економічного зростання, а також змусила переглянути підхід до дослідження довгострокового економічного розвитку в цілому. Основне завдання в цій моделі – виявлення таких факторів виробництва, які сприяють прискоренню технічного прогресу, підвищенню ефективності виробництва і швидкому економічному зростанню.
 
 
Дослідження ролі технічного прогресу. Виробничі функції стали широко використовуватися в економетричних дослідженнях (див. Економетрії) за оцінкою ролі «вкладу» кожного з факторів в економічне зростання. І все ж весь зріст національного доходу був нез'ясовний тільки зростанням обсягів застосовуваного капіталу і робочої сили, залишався «непояснений залишок». Саме він і привернув увагу Солоу. Аналізуючи американські дані за тривалий період часу (1909-1919), він прийшов до висновку, що за цей час тільки 12,5% приросту продуктивності праці було обумовлено зростанням капиталовооруженности, а 87,5% - є той самий непояснений залишок, який він назвав «технічною зміною». Так було покладено початок дослідженню ролі найважливішого чинника економічного зростання - технічного прогресу.
 
Побудова моделей оптимального зростання. Але і цей етап досліджень породив свої сумніви. Адже ці розрахунки базувалися на ідеї так званого «не матеріалізованого», або «невтіленого» в інвестиціях технічного прогресу.
 
Ці сумніви стали стимулом для розробки моделей втіленого, або матеріалізованого технічного прогресу. В цьому напрямку важливу методологічну роль зіграла робота Солоу, опублікована в 1962, в якій вчений виходив з гіпотези, що нова технологія може бути впроваджена в виробничий процес лише через валові інвестиції в нове будівництво і обладнання. Солоу запропонував нову виробничу функцію, головна особливість якої полягала в особливому методі підрахунку величини капіталу. Остання коректувалася на підвищення його продуктивності, виходячи з припущення, що кожна нова генерація капіталовкладень, на базі яких розраховується капітальний запас, продуктивніше попередньої. Таким чином обчислювалася величина капітального запасу з урахуванням його якості, що, природно, підвищувало «внесок» капіталу в темпи економічного зростання.
 
Віддавши данину побудови різних моделей оптимального зростання, Солоу в останні роки повертається до проблеми стабільного зростання, відхилень від умов рівноваги, а також питань економічної політики.
 
Наукові праці Р. Солоу
  1. «Політика повної зайнятості» (Policy of Full Employment, 1962);
  2. «Економіка ресурсів та ресурси економіки» (The Economic of Resources and the Resources of Economics, 1974).
 
Бібліографія
  1. Солоу P.М. Экономическая теория ресурсов или ресурсы экономической теории// Вехи экономической мысли. Т.3. Рынки факторов производства/ Под общ. ред. В. М. Гальперина. — СПб: Экономическая школа. 2000 (англ. The Economic of Resources and the Resources of Economics, 1974)
  2. Солоу P.М. Теория роста//Панорама экономической мысли конца XX столетия/ Под ред. Д. Гринауэя Т.1 — СПб.: Экономическая школа. 2002
  3. Solow R.M. The Production function and the Theory of Capital// Review of Economic Studies, Oxford University Press, 1953, vol. 23(2), pp.101-108
  4. Solow R.M. A Note on the Price Level and Interest Rate in a Growth Model// Review of Economic Studies, Oxford University Press, 1955, vol. 21(1), pp.74-79
  5. Solow R.M. A Contribution to the Theory of Economic Growth//The Quarterly Journal of Economics, Vol.70, No.1. (Feb., 1956), pp. 65-94
  6. Solow R.M. Technical Change and the Aggregate Production Function//The Review of Economics and Statistics, Vol. 39, No. 3 (Aug., 1957), pp. 312-320
  7. Solow R.M., Dorfman R., Samuelson P. Linear programming and economic analysis. — New York: McGraw-Hill, 1958
  8. Solow R.M. Policy of Full Employment, 1962
  9. Solow R.M., Galbraith J.K. The new industrial state or son of affluence. — Indianapolis: Bobbs-Merrill, 1967
  10. Solow R.M., Blinder A.S. Does Fiscal Policy Still Matter? A Reply//Journal of Monetary Economics 2, 1976, pp. 501-510
  11. Solow R.M. Why Is There No Milton Friedman Today?// Econ Journal Watch, Econ Journal Watch, May 2013, vol. 10(2), pp. 214-216
                                                             
Нагороди
  • 1951 - грант Девіда А. Уеллса Гарвардського університету, який проте залишився неоплачений, а робота не опублікована, так як Роберт вважав, що можна зробити краще.
  • 1961 - медаль Джона Бейтса Кларка
  • 1983 - премія Френка Сейдман
  • 1985 - премія Адама Сміта
  • 1987 - Нобелівська премія з економіки «за фундаментальні дослідження в області теорії економічного зростання»
  • 1999 - Національна наукова медаль США
  • 2006 - медаль імені В. Леонтьєва «за досягнення в економіці»
  • 2014 року - Президентська медаль Свободи.
Кiлькiсть переглядів: 843