Харківський національний економічний університет
імені Семена Кузнеця (ХНЕУ ім. С. Кузнеця)

Змiст
  • img
  • img
  • img
  • img
  • img

Джеймс Тобін

Джеймс Тобін (James Tobin)

 
Джеймс Тобін – видатний економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1981 року. Він вважається прихильником ідей кейнсіанської економіки. До його основних наукових здобутків належить розробка економетричної моделі, яка передбачає наявність «безризикових активів», прибутковість яких має постійне значення і не залежить від стану ринку. Тобін був членом Ради економічних консультантів і Ради керуючих Федеральної резервної системи, а також викладав в Гарвардському (Harvard) та Єльському університетах (Yale).
 
Біографія.
 
Американський економіст Джеймс Тобін народився в місті Шампейн (штат Іллінойс). Він був старшим з двох синів Луї Майкла Тобіна і Маргарет (уродженої Еджертон) Тобін.
 
За наполяганням батька Тобін взяв участь в загальнонаціональному конкурсі, що проведено в 1935 році університетом Гарварду, і отримав повну стипендію для отримання освіти в цьому університеті. У Гарварді він обрав своєю спеціалізацією економіку.
 
У 1939 році він отримав ступінь бакалавра з економічних наук. Протягом наступних двох років він продовжував навчання в Гарвардському університеті в якості аспіранта під керівництвом таких професорів, як Джозеф Шумпетер, Олвін Хансен, Сеймур Харріс, Едуард Мейсон і Василь Леонтьєв, які у значній мірі визначили його становлення як економіста. Він також знайомиться з П. Семюелсоном, П. Суїні, Дж. К. Гелбрейтом, А. Бергсоном, Р. Гудвіном, Лл. Рейнолдсом та багатьма іншими відомими економістами.
 
Крім викладацької та дослідницької діяльності, Тобін приймає активну участь у громадському житті. У своїх працях він критично висвітлював поточні економічні питання, що дозволило йому стати одним з найбільш затребуваних політичних консультантів. У 1961-1962 рр. він служив в якості члена Ради економічних консультантів Джона Ф. Кеннеді (John F. Kennedy) під головуванням Вальтер Хеллера (Walter Heller). Тобіна була включено до кола спеціалістів, що відповідали за розробку кейнсіанської економічної політики, яку реалізовувала адміністрація Кеннеді.
 
У 1955-му Тобін отримав Медаль Джона Бейтса Кларка. Він був членом кількох професійних організацій, в тому числі обіймав посаду президента Американської економічної асоціації в 1971-му. У 1981-му Джеймс став лауреатом Нобелівської премії з економіки. Він формально залишив наукову та викладацьку діяльність у Йелі у 1988-му, час від часу читав лекції і продовжував писати.
 
Тобін був одружений на Елізабет Фей Рінго (Elizabeth Fay Ringo), колишній студентці Массачусетського Технологічного Інституту (MIT), з 14 вересня 1946 го. У пари було четверо дітей: Маргарет Рінго, Луї Майк, Х'ю Рінго і Роджер Джилл. Джеймс Тобін помер 11 березня 2002 року, в Нью-Хейвені, штат Коннектикут (New Haven, Connecticut), на 85 році життя. Його дружина померла у віці 90 років, в липні 2009-го.
 
Академічна діяльність та професійне визнання.
 
Після отримання ступеня магістра економічних наук в Гарварді в 1941 році Тобін спочатку працював в Управлінні регулювання цін, а потім в Раді цивільного постачання і військового виробництва у Вашингтоні (округ Колумбія).
 
Після війни повернувся в 1946 році в Гарвард на посаду викладача. Наступного року після захисту дисертації на тему «Теоретичне і статистичне дослідження функції споживання» ("Theoretical and Statistical Study of Consumption Function") він отримав ступінь доктора з економіки.
 
Після свого обрання в 1947 році в престижне Суспільство співробітників Гарвардського університету Тобін присвятив наступні три роки дослідницької роботи. У цей час він написав розділ до книги «Американське економічне кредо» ("The American Business Creed", 1956) і опублікував ряд статей з макроекономіки, статистичному аналізу попиту і теорії раціонування.
 
У 1950 р Т. отримав призначення на посаду ад'юнкт-професора в Єльському університеті, який став його постійним місцем роботи.
 
Він був президентом Фонду підтримки економічних досліджень ім. Коулза в 1955-1961 рр. і 1965-1965 рр. Тобін був призначений Стерлінгском професором в Єлі в 1957-му.
 
Наукова діяльність.
 
Серед широкого загалу Тобін став знаменитим завдяки своєї пропозиції, яку він висловив ще на початку 1970-х, що якщо ввести податок на операції з іноземними валютами, то навіть якщо він би дорівнював лише 0,1%-0,25%, це могло б різко обмежити транскордонні валютні спекуляції, зробивши велику частину з них невигідними і зменшити їх шкоду, особливо для країн, що розвиваються. На думку Тобіна, загальний економічний ефект від цього податку склав би  щонайменше 150 млрд. долл. на рік. Цей податок у подальшому отримав назву «Податок Тобіна». Але пропозиція Тобіна щодо його подальшого розділу між Міжнародним валютним фондом (МВФ) та національними банками не знайшла широкої підтримки.  Прихильники введення «податку Тобіна» рекомендують його використовувати для боротьби проти нерівності та бідності, для розвитку освіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах, хоча сам Тобін виступав з набагато більш помірних позицій. Ця ідея знайшла прихильників, особливо в країнах, що розвиваються (зокрема У. Чавес, Лула да Сілва, антиглобалісти). Проте більшість неолібералів ставляться вкрай негативно до цієї ідеї, вважаючи, що країни, які введуть у себе такий податок, будуть відгороджуватися від зовнішнього світу, прирікаючи себе на подальше відставання.
 
Тобіну належить значний внесок у розвиток теорії інвестицій, грошово-кредитної і податково-бюджетної політики та фінансових ринків. За межами наукових кіл він був широко відомий як прихильник введення так званого «податку Тобіна» - податку на операції з іноземними валютами, який дозволив би зменшити спекуляції на міжнародних валютних ринках.
 
До кола його наукових інтересів належать: Теорія фінансових ринків і їх відношення до споживання і інвестиційних рішень, виробництва, зайнятості і цін.
 
Найвідоміші наукові праці:
 
  1. National Economic Policy. New Haven: Yale U. Press, 1966. 
  2. Essays in Economics. Volume I, Macroeconomics. Chicago: Markham, 1972. 
  3. The. New Economics: One Decade. Older. Princeton: Princeton U. Press, 1974 
  4. Essays in Economics. Volume 2, Consumption and Economics. New York: Elsevier, 1975.
  5. Asset Accumulation and Economic Activity. Chicago: U. of Chicago, 1980. 
  6. Essays in Economics. Volume 3, Theory and Policy. Cambridge: MIT Press, 1982.
 
Публікації про життєвий шлях та наукову діяльність:
 
  1. Нобелевска лекція Джеймса Тобіна – Електронний ресурс - режим доступу: http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/economic-sciences/laureates/1981/tobin-facts.html
  2. Блауг М. Тобин, Джеймс // 100 великих экономистов после Кейнса = Great Economists since Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб.: Экономикус, 2009. — С. 297-300. — 384 с.
  3. Bertsch H. Monetare Wachstumsmodelle: Tobin und seine Kritiker. Bamberg, 1977; New York Times. 1981, October 13;
  4. Purvis D. D. James Tobin's Contributions to Economics//Scondinavian Journal of Economics. 1982. Vol. 84. N 1, pp. 61-110;
  5. Current Biography Yearbook. New York, 1934, pp. 393-396; Breit W., Spenser R. W. (ред.). Lives of the Laureates. 1986.
Кiлькiсть переглядів: 787